Search

Обрати мову



Віхи історії моєї сім’ї

Віхи історії моєї сім'ї

Життєвий шлях Володимира Волянського з села Гиньківці Заліщицького району почав відлік з далекого 1917 року.

Історія цього чоловіка дивує і надихає, викликає повагу і щире захоплення. Його приклад вартий наслідування. А надзвичайна духовна сила вселяє віру. Цікава особистість, за плечима якого, важко навіть собі уявити, столітня епоха – Перша та Друга світова війни, страшні репресивні та голодні 30-ті, період післявоєнної розрухи й складні сучасні роки. Зморшки вкрили його обличчя, на скронях сивина, постава, слух, зір уже не ті, але душею він залишився енергійним та при ясній пам'яті.

Володимир Терентійович Волянський народився 21 січня 1917року у сім'ї Анелії та Терентія Волянських в селі Мишкові Заліщицького району. Крім нього, в сім'ї підростало ще двоє старших дітей – брат Михайло (1886-1945рр. - не повернувся з другої світової війни), сестра Розалія (1906 – 1994 рр.)та двоє братів рідних по матері. Коли Розалія виросла, то вийшла заміж за П.Інджійовського та переїхала жити в село Гиньківці Заліщицького району до чоловіка. Після того, як одружилися всі брати і переїхали до своїх дружин, а батьки померли, восьмирічний Володимир перебрався до сестри. Володимир допомагав Розалії по господарству. Особливо йому подобалося спостерігати, як бабуся, свекруха його сестри, бавить чужих дітей. Йому хотілося допомагати цій жінці, яка часто хворіла, і самому няньчитися з малечею. Згодом він почав допомагати бабусі.

Коли Володимирові виповнилося 11 років, привели до нього трирічну біленьку дівчинку Броніславу. Її батьки йшли працювати в поле, а його просили пильно глядіти за нею. Володі дуже подобалася Броня, і якось він навіть пожартував: «А, може, я тебе і за дружину колись візьму». Так і сталося. Минуло кілька років, Володимир почав залицятися до Броніслави. Після служби в армії Володимир повернувся додому і в 1943 році ці молоді люди одружилися. Але щастя їхнє було недовгим. Володимир Терентійович не раз згадує, як цитував дружині слова з поезії Володимира Вихруща, які йому дуже сподобались: «Нам не страшні вітри – завії, спільно тягар нам долі нести, сядь біля мене, квітко надії, нам ще з тобою довго іти». Та це було в мирні дні. У 1944 році Володимир пішов на фронт. Вдома залишились двоє хворих батьків дружини та її молода сестра. Всю роботу доводилось виконувати Броніславі, а Володимир воював на війні. Важкими були фронтові дороги – втрати друзів, полон, концтабори…

Навіть не думав, що виживе після цього всього, вже не кажучи про те, що повернеться додому. Та все ж пережив і прийшов у рідну домівку до дружини та її родини. Вони чекали на господаря.

Треба було працювати, відновлювати стайню, яку спалили більшовики, які хотіли дізнатися, де ховаються бандерівці. Вони взяли з села трьох жінок, серед яких була і Броніслава, та сказали вигнати з печери, в якій було два входи, всіх бандерівців. Там Броніслава Михайлівна пробула 7 днів. Цю історію описав Михайло Білавчук.

Син Ярослав у рідному селі.

У 1948 році у Володимира Терентійовича та Броніслави Михайлівни народився на світ довгоочікуваний первісток – син Степан, а в 1954 році другий – Ярослав.

Син Степан під час служби у м.Березі 1972р.

У 1957р. з'явилася донечка Євгенія.

Під час навчання у Кіцманському радгосп-технікумі.

Підростали діти, ось і в школу пішли. Після закінчення Гиньківської початкової подалися у Ворвулинську восьмирічку, а після неї сини вирішили навчатися на водіїв,опісля відслужили в армії. Дочка вступила в Кіцманський радгосп-технікум і отримала спеціальність «Ветлікар». Кожен знайшов для себе роботу. Євгенія повернулася в рідне село і подалася в колгосп, на посаду ветеринара. Володимир Терентійович обрав професію не з легких, проте до душі – коваля, а Броніслава буряководом у ланці.

Коли Володимирові Терентійовичу потрібна була допомога у кузні, то старший син завжди приходив. Син Ярослав трудився водієм пожежної охорони смт.Товсте. В 2014 році працював на Харитонівському цегельному заводі. Зараз займається домашнім господарством. У 2013 році Броніслава та Володимир святкували 70-річчя одруження.

Школярі вітають з Днем Перемоги.

У кожного з дітей Володимира та Броніслави свої сім'ї.

У Степана з дружиною Марією вже дорослий син Володимир. Володимир з дружиною Галиною виховують двоє чудових дітей Вероніку та Максима.

А у Ярослава та його дружини Надії є дві доньки Оксана і Тетяна. У Оксани з чоловіком Романом двійко дітей – Діана та Андрій. Тетяна також має свою сім'ю, чоловіка Володимира та донечку Оксанку.

У любимої донечки Волянських – Євгенії та її чоловіка Дмитра також дорослі діти Марійка та Неля. Найстарша дочка Марійка пішла стежками мами та успішно закінчила Кіцманський радгосп-технікум і отримала спеціальність «Ветлікар». Вона з чоловіком Ігорем виховувала двоє дітей Оксану та Дмитрика. А Неля має гарного синочка Андрійка.

На жаль, у вересні 2016 році пішла з життя люба дружина Володимира Броніслава Михайлівна, а в січні 2018 – внучка Марійка.

21 січня 2017р. Володимир Терентійович Волянський святкував своє 100-ліття. З нагоди цього особливого свята до мешканця села Гиньківці Володимира Терентійовича Волянського, крім чисельної люблячої родини, завітали також заступник голови Заліщицької РДА Роман Бурдейний, заступник директора територіального центру соціального обслуговування району Ігор Косован та сільський голова Володимир Корніцький. Вони адресували довгожителю теплі слова привітань та побажань міцного здоров'я, родинного затишку, благополуччя, усіх земних благ. На довгому життєвому шляху довгожителя, крім щасливих подій, переплетено й тривожні.

У затишному колі родини та близьких довгожитель провів свій поважний ювілей. Разом пригадали сторінки його життя, досягнення та невдачі, розуміючи, що роки не повернуться назад, залишаються тільки спогади, які підтримують у нелегких хвилинах.

На фото сини Володимира.

Хочеться, щоб більше суспільство звертало увагу на літніх людей, які можуть поділитися своїм досвідом, своєю історією.

За описами правнучки Оксани Бойчук, яка є студенткою першого курсу економічного відділення ВП НУБіП України «Заліщицький аграрний коледж ім.Є.Храпливого».

Олійник М.Д., викладач історії

Бойчук Оксана, студентка 15 групи

: