Search

Обрати мову



Олександр Довженко: «Життя таке коротке. Поспішайте творити добро.»

Олександр Довженко: «Життя таке коротке. Поспішайте творити добро.»

125-річчя від Дня народження Олександра Довженка

«Слов'янство поки що дало світові в кінематографі одного

великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка.»

Чарлі Чаплін 

    Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м.Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті. У 1914 році закінчив інститут і був направлений в Житомирське початкове училище, де викладав природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання.

    Під час Першої світової війни Довженко бере активну участь в українському національно-визвольному русі.

    У 1917 році, коли його не взяли на фронт через хворе серця, Олександр переїздить до Києва, де поступає на навчання до Київського комерційного інституту (тепер Київський національний економічний університет) на економічний факультет. Одночасно з цим він продовжує викладацьку діяльність.

    У роки громадянської війни служить добровольцем в армії Української Народної Республіки, зокрема, в рядах третього Сердюцького полку. Належав до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського «Арсеналу». Пізніше ці події він зобразить в одному з кращих своїх фільмів «Арсенал».

    Був слухачем Української академії мистецтв, що відкрилася у 1917 році в Києві, яку так і не закінчив.

   У 1918 році, будучи головою громади комерційного інституту, Довженко організував студентський мітинг проти призову до лав гетьманської армії.

    У 1919 році викладав у школі старшин армії Української Народної Республіки в Житомирі «Історію України та естетику». Також викладав історію та географію в школі червоних старшин при штабі 44-ї стрілецької дивізії в Житомирі.

    На початку 1920 року за порадою Блакитного вступає до лав Української комуністичної партії боротьбистів. У цьому ж році майбутній режисер призначається завідувачем Житомирської партійної школи.

    У 1920 році попав у полон до поляків. Його показово розстрілюють сліпими патронами, обіцяючи наступного разу справжній розстріл. Йому вдається втекти.

    У 20-ті рр. працює секретарем Київського губернського відділу народної освіти, комісаром Театру ім. Тараса Шевченка, завідувачем відділу мистецтв у Києві.

    У 1921 році Довженка зараховують до Народного комісаріату закордонних справ РРФСР і направляють на дипломатичну роботу до Польщі, де він керує місією з репатріації та обміну військовополоненими. Пізніше займає пост керуючого справами представництва.

    На початку лютого 1922 року Олександра Довженка переводять на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва СРСР у Німеччині. До цього ж часу відносяться і перші його публікації як художника-карикатуриста. Деякі з його малюнків були надруковані в журналі «Молот», що виходив у США.

    У 1922 р. Довженко переїжджає жити до Берліна. Близько року навчається в приватній художній школі професора-експресіоніста Віллі Геккеля, де засвоює палітру живописного експресіонізму. Там же, в Німеччині, одружується на Варварі Криловій.

    Влітку 1923 року Довженко відкликаний до України. Мешкає в Харкові (на той час - столиця України), тісно спілкується з відомими письменниками, продовжуючи публікувати свої ілюстрації під псевдонімом «Сашко». Стає відомим як ілюстратор книг, наприклад, «Голубих ешелонів» Петра Панча.

    Після розпаду «Гарту» Довженко співпрацює з літературним співтовариством «лівих» українських письменників ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської лiтератури), через яке зближується з ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Починає працювати на Одеській кінофабриці ВУФКУ.

    У 1934 році Довженко переїздить до Москви.

    У роки Другої світової війни зняв кілька документальних фільмів, писав публіцистичні статті та нариси.

    У 1943 році Довженко написав сценарій до фільму «Україна в огні», але через несхвалення Сталіним проект не був прийнятий до виробництва.

    В останні роки життя Довженко продовжував працювати над сценаріями майбутніх картин. Також почав роботу над романом-епопеєю «Золоті ворота», в якому переосмислював найважливіші моменти української історії.

    Олександр Довженко помер 25 листопада 1956 року від інфаркту на своїй дачі в Передєлкіно. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі.

Твори:

оповідання «Воля до життя»

кіноповість «Зачарована Десна»

кіноповість «Земля» (сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм)

оповідання «Мати»

оповідання «Ніч перед боєм»

кіноповість «Повість полум'яних літ» Нащадки запорожців (драматична поема)

кіноповість «Україна в огні»

кіноповість «Поема про море»

кіноповість «Антарктида»

кіноповість «Арсенал»

кіноповість «Щорс»

кіноповість «Мічурін»

п'єса «Життя в цвіту» «Щоденник» (1941-56)

Оповідання «Сон» та інші

Увічнення пам'яті

    Ім'ям класика українського кінематографу названий Глухівський національний педагогічний університет.

    У Сосниці з 1960 року діє меморіальний музей Довженка.

    У 1957 році Київській кіностудії художніх фільмів присвоєно ім'я Довженка.

    У 1960 році на будівлі Київської кіностудії художніх фільмів і на будинку № 10 по вул. Карла Лібкнехта, де О. Довженко жив у 1935-41 роках, відкриті меморіальні дошки.

    Також меморіальні дошки великому режисерові встановлені на головній будівлі Одеської кіностудії, в Новій Каховці та Берліні на будинках, де жив Довженко.

    У 1964 році на території Київської кіностудії встановлено погруддя.

    У 1972 році затверджена Золота медаль імені О. П. Довженка "За кращий військово-патріотичний фільм".

    У 1994 році Указом Президента України створено державний кіноархів, що отримав назву Національний центр Олександра Довженка.

    У 1994 році за Указом Президента України заснована Державна премія в галузі кінематографії імені Довженка.

   У селищі Сосниця (Чернігівська область), починаючи з 2004 року, коли відзначалося 110-річчя з дня народження О. П. Довженка, проводиться Всеукраїнський молодіжний кінофестиваль "На хвилях зачарованої Десни".

    На честь українського режисера випущені поштові марки в СРСР (1964 р.) та Україні (1994 р.), а також пам'ятна монета України.

Левицька І.В.

: